За два з половиною десятиліття правління в Росії Путін поступово дистанціювався не лише від населення, але й від власної політичної еліти. Цей процес найяскравіше проявився в його рішенні оточити себе старіючими колегами радянської епохи.
24 серпня президент РФ Володимир Путін видав указ, який став промовистим свідченням цієї тенденції. Указ дозволив голові Слідчого комітету Олександру Бастрикіну — 73-річному однокурснику Путіна з Ленінградського державного університету — продовжити роботу ще на рік. Згідно з російським законодавством, чиновники мають вийти на пенсію у 70 років, однак президент щороку видає спеціальні укази для своїх довірених осіб, дозволяючи їм залишатися при владі.
Коло старіючих соратників як прояв невпевненості
Історик Марк Галеотті у своій статті для The IPaper вказує, що тримання при владі старіючих ветеранів радянської епохи — це відображення глибокої недовіри Путіна до молодого покоління чиновників. Він не знає більшість з них, крім особистих помічників та охоронців, тому не готовий передавати їм ключові посади.
Окрім Бастрикіна, довкола Путіна зосереджені й інші люди похилого віку на чолі безпекових структур:
- Олександр Бортников (74 років) керує ФСБ. За повідомленнями, він часто хворіє та проводить засідання через відеозв’язок, однак Путін не дає йому піти на пенсію.
- Сергій Наришкін (71 рік) — керівник Служби зовнішньої розвідки, який сподівається отримати місце в Раді Федерації для напівпенсійного забезпечення.
- Віктор Золотов (72 роки) командує Національною гвардією.
- Валерій Герасимов (70 років) — начальник Генштабу та архітектор військової кампанії в Україні.
- Сергій Лавров (76 років) — міністр закордонних справ, який роками просив дозволу на вихід на пенсію.
Такий добір кадрів, на думку Галеотті, свідчить про невпевненість Путіна та його залежність від людей, які йому давно відомі та яким він довіряє. Всі ці ветерани радянської епохи мають один спільний знаменник — вони завдячують своєю кар’єрою лояльністю до Путіна, що гарантує їх безумовну підтримку.
Потенційні спадкоємці й внутрішня напруженість
Галеотті припускає, що стриманість Путіна щодо передачі влади спричиняє зростання напруженості в верхніх ешелонах влади. За лаштунками чекають здібні кандидати, які сподіваються на свій вихід на сцену, але не можуть дочекатися.
Так, 64-річний заступник Бортнікова, генерал Сергій Корольов, вважається безжальним та амбітним функціонером, однак Путін віддає перевагу знайомому йому з часів служби в КДБ Бортникову. Подібно, генерал Андрій Мордвічев (50 років) — командувач Сухопутних військ — розглядається як можливий наступник Герасимова, однак той залишається при владі попри широку критику його військових стратегій.
Така ситуація створює парадоксальний ефект: намагаючись уникнути втрати контролю, Путін посилює внутрішню конкуренцію та напруженість серед генерал-полковників, які бояться втратити шанс на вершину влади.
Міжпоколінський розрив у керівництві
Контрастом до російської моделі є приклад України. Президент Володимир Зеленський (48 років) оточив себе значно молодшими кадрами: міністр оборони у 39 років, головнокомандувач у 43 роки, керівник Служби безпеки у 52 роки, міністр закордонних справ у 51 рік.
Галеотті стверджує, що у добу стрімких геополітичних змін, розвитку дронної та кібервійни, коли інформаційні потоки мають вирішальне значення, рішучість Путіна триматися за ветеранів радянської епохи може виявитися його найбільшою слабкістю. Досвід цих людей все більше не відповідає часу, а їхні уявлення просякнуті старими імператорськими концепціями холодної війни.
Історик також зауважує, що навколо себе ці колеги радянської епохи дають Путіну поради, які віддзеркалюють його впередження й упередження, ізолюючи його від інноваційних підходів, необхідних у сучасному світі.
