Євросоюз стоїть перед складною дилемою: з одного боку, геополітична нестабільність та конкуренція між великими державами створюють тиск на прискорення розширення блоку, з іншого — лідери країн-членів сумніваються, чи спроможна організація інтегрувати нові держави без внутрішніх реформ. За думкою Financial Times, дебати навколо потенційних кандидатів, особливо України, чітко демонструють, що ЄС сам не готовий до цього кроку.
Надії на прискорення після російської агресії
Хоча Європейський Союз не приймав нових членів впродовж 13 років, вторгнення Росії в Україну змінило сприйняття розширення. Воно перетворилось на стратегічний пріоритет, а не лише на формальний процес. Президенти Європейської комісії та Ради у червні назвали розширення ЄС «однією з найкращих історій успіху» організації, наголошуючи на пропозиції, що стосується миру, стабільності й можливостей.
Прогрес став помітнішим: з грудня 2024-го року країни-кандидати закрили 18 переговорних розділів — порівняно з лише чотирма за попередні десять років. Україна та Молдова відкрили свої перші розділи у червні, а Чорногорія вже перетнула половину переговорного процесу з 33 розділів.
Парадокс України: велика сила, але проблеми з реформами
Жодна країна-кандидат не символізує цей парадокс так, як Україна. Її Збройні сили — одні з найбільших, найкраще озброєних і найбільш загартованих у боях у Європі. Крім того, країни-члени ЄС бажають мати Київ та його військову потугу «у своїй команді», а не як ображену периферію. Однак офіційні особи ЄС визнають: без російської агресії Україні б не дозволили розпочати процес розширення ЄС через масштабні занепокоєння щодо корупції, незалежності судової влади та фундаментальних цінностей блоку.
Один високопосадовець Брюсселя відкрито заявив: «Ви не можете привезти в ЄС країну з 40-мільйонним населенням, яка у глобальному списку корупції посідає 104 місце. Це було б глузуванням над усім проєктом». Однак залишати Україну без перспективи також неможливо.
Нові моделі членства та сумніви кандидатів
Брюссель обмірковує кардинальні зміни процесу розширення. Франція та Німеччина запропонували поетапну модель поступової інтеграції, де переваги членства розширюватимуться в міру успіхів у реформах. Таке бачення відрізняється від традиційної системи повного членства після завершення усього процесу.
Однак країни-кандидати розцінюють такі пропозиції по-різному:
- Київ відкидає будь-що, що не передбачає повноправного членства
- Белград сигналізує про відкритість до ідеї «половинчастого» членства
- Марта Кос, комісарка ЄС з розширення, припускає, що Україна може стати готовою до 2030 року за умови виконання всіх реформ
- Угорщина протидіє прискореному вступу України
Багато кандидатів вже уникають непопулярних реформ, оскільки не довіряють обіцянкам Брюсселя, тоді як сам Брюссель дорікає їм за нездатність ухвалити необхідне законодавство.
Час для рішучих дій
Аналітик Ілір Деда з Інституту гуманітарних наук у Відні стверджує, що ЄС повинен демонструвати серйозність своїх намірів щодо прийняття нових членів. «Або зараз, або ніколи», — наголошує експерт. Геополітичний хаос створив унікальну можливість, але бездіяльність матиме «катастрофічні наслідки» — як для кандидатів, так і для самого Союзу, оскільки довіра до ЄС постраждає глобально.
Водночас основне питання залишається відкритим: чи готовий ЄС до нових членів, незалежно від того, чи готові самі нові члени? Дебати про розширення ЄС демонструють, що відповідь — ні. Як зазначають брюссельські посадовці, Союзу необхідні не лише зовнішні реформи в країнах-кандидатах, але й внутрішні зобов’язання щодо власної трансформації.
