На тлі постійних загроз енергетичній інфраструктурі України дедалі активніше обговорюють перспективи децентралізованого теплопостачання. Блочно-модульні котельні розглядаються як один зі способів підстрахувати окремі райони на випадок, коли великі ТЕЦ або інші об’єкти вийдуть з ладу. Проте швидко замінити ними централізоване опалення великих міст неможливо.
Про це розповів кандидат технічних наук, інженер і керівник Інституту промислової екології Олександр Сігал. За його словами, українські системи теплопостачання десятиліттями проектувалися під великі централізовані джерела, тому адаптація під невеликі автономні котельні наштовхується на численні перешкоди.
Практичні складнощі встановлення автономних котелень
Першою проблемою є пошук місця для розміщення обладнання. Блочно-модульна котельня потужністю 100 МВт потребує майданчика розміром приблизно як половина футбольного стадіону. У щільній міській забудові така територія знайдеться нелегко, крім того, необхідно враховувати норми щодо шуму та викидів.
Котельні потребують значної кількості палива, тому до них неможливо підключити побутову газову мережу. Необхідна прокладання окремого газопроводу середнього тиску, що в уже забудованих районах часто є технічно складним або взагалі неможливим.
Проблеми виникають і з доставленням тепла до будинків. Мережі від великих ТЕЦ спроектовані на великі обсяги теплоносія (труби діаметром 800–1000 мм), тому для невеликої котельні часто потрібно прокладати нові тепломережі меншого діаметра — це означає додаткове проєктування, земляні роботи та матеріали.
Додаткові ресурси та їх забезпечення
Система опалення постійно потребує підживлення водою, оскільки її частина втрачається. Для потужної автономної котельні звичайного побутового водопроводу може виявитися недостатньо, тому доводиться прокладати додаткові водогони чи навіть бурити свердловини.
Необхідна й електроенергія для роботи насосів, що забезпечують циркуляцію води. Кабелі часто потрібно проводити від трансформаторних підстанцій, розташованих за кілька кілометрів.
Один із варіантів вирішення дефіциту електроенергії — когенераційна установка, яка виробляє електроенергію з газу. Проте це пов’язано з компромісом: якщо постачання газу обмежене, частина ресурсу йде на електроенергію, залишаючи менше тепла для опалення.
Реальність проти планів
Сігал наводить показовий приклад розбіжності між проєктами та реальністю. Спочатку можуть розглядатися плани котельні потужністю 100 МВт, але після детальних розрахунків і перевірки можливостей газових, теплових та електричних мереж з’ясовується, що на цьому місці реально встановити лише 3 МВт. Такої потужності може не вистачити навіть для трьох багатоповерхових будинків.
Саме тому автономні котельні вимагають комплексного інженерного планування і не можуть бути стандартним рішенням для будь-якого району.
Роль децентралізації у новій енергетичній системі
Сігал наголошує, що блочно-модульні котельні слід розглядати передусім як резерв. При пошкодженні великих об’єктів такі джерела можуть підтримати частину споживачів і дати час на ремонт основної системи.
Водночас децентралізація не усуває всіх ризиків — невеликі котельні також можуть постраждати від атак через розміщення біля житлової забудови.
Частка централізованого теплопостачання в Україні скорочується протягом десятиліть: близько 82% на початку 1990-х, приблизно 70% напередодні повномасштабного вторгнення та близько 50% зараз. Через втрату великих енергетичних об’єктів країна розвиває розподілену генерацію, однак експерт не вважає необхідним повністю відмовлятися від централізованого опалення у великих містах.
Щодо опалювального сезону 2026/2027 років Сігал висловлює стриманий оптимізм. На його думку, цього року до підготовки активніше залучені органи влади, енергетики та інші профільні фахівці. В регіонах з’явилися паспорти енергетичної стійкості, у яких враховують нові енергетичні об’єкти та необхідні роботи. Водночас ризиком залишається вчасне фінансування підготовки до зими.
