Міжнародне дослідження ДНК молоді виявило тривожні закономірності: епігенетичні показники старіння змінилися під час пандемії COVID-19, особливо у підлітків, які найтяжче переживали ізоляцію.
Німецькі вчені на чолі з Алісією Шове з Інституту психіатрії імені Макса Планка проаналізували біологічні зразки 1028 учасників. У вибірку увійшли 359 дітей (середній вік 9,5 року), 385 підлітків (15,5 років) та 284 молоді дорослі (24,3 року). Науковці порівняли зразки слини, зібрані до березня 2020 року та після карантинних обмежень у 2021–2022 роках.
Як вчені вивчали біологічне старіння
Дослідники використовували чотири епігенетичні годинники для аналізу метилювання ДНК — хімічних міток, які регулюють активність генів і природно змінюються з віком. Три з чотирьох алгоритмів продемонстрували зростання показників, пов’язаних із прискореним біологічним старінням. Важливо, що зміни виявили не лише у підлітків, а й у дітей та молодих дорослих.
Найсильніший зв’язок епігенетичного старіння спостерігали саме серед підлітків, особливо тих, кому бракувало соціальних контактів. Брак можливості спілкуватися з однолітками виявився критичним чинником, натомість об’єктивні фактори — суворість карантинних обмежень та захворюваність у регіонах — не пояснювали виявлених змін.
Обмеження дослідження та альтернативні результати
- Усі учасники пережили пандемію, тому контрольної групи не існувало
- Частину епігенетичних годинників розробляли на основі крові дорослих, а не слини дітей
- Дослідження техаських учених 2025 року не виявило значущих відмінностей в епігенетичних показниках
Експерт Деніел Белскі з Колумбійського університету підкреслює, що хоча результати цікаві, необхідна перевірка на незалежній групі учасників. Науковці ще не знають, чи зберігаються виявлені зміни після завершення стресового періоду та як вони впливають на здоров’я людини в довгостроковій перспективі.

Дослідження американських учених показало, що протягом пандемії у людей віком до 30 років змінювалися деякі риси характеру — сумлінність, доброзичливість і відкритість до нового. Однак ці дані не доводять прямої причинно-наслідкового зв’язку виключно з локдаунами.
Чому соціальні контакти критичні для молоді
Брак живого спілкування позначається не лише на психіці. Соціальні контакти пов’язані з роботою мозку та загальним самопочуттям, а тривала ізоляція асоціюється з підвищеними ризиками для здоров’я. Масштабне дослідження у США охопило близько 598 тисяч дорослих і виявило, що люди віком 18–64 роки, які живуть самі, мали на 22% вищий загальний ризик смерті.
Для підлітків соціальна ізоляція була особливо складною, оскільки цей період життя критичний для формування соціальних зв’язків. Дружні контакти й підтримка залишаються важливішими за саме проживання з кимось, але пандемія обмежила обидва ці чинники одночасно.







