Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайєр безпосередньо поставив питання голові КНР про можливу майбутню трилатеральну зустріч США, Росії та Китаю щодо українського конфлікту. Сі Цзіньпін на це відповів, що «немає жодних ознак» підготовки до такого обговорення. Це викликає логічне запитання: чи насправді Пекін не зацікавлений у переговорах про завершення війни в Україні?
Китай міняє правила гри
Відповідь виявляється амбівалентною. Під час візиту Штайнмайєра до Пекіна на початку 2026 року Китай висловився за трансформацію переговорних рамок, наголошуючи на необхідності залучення «всіх зацікавлених сторін». Іншими словами, Пекін виступає за переформатування самого механізму переговорів, а не просто за участь у тому форматі, який нав’язували США.
На даний момент Сполучені Штати виступають єдиним посередником і третім учасником переговорів. Це дає їм можливість отримувати політичну та економічну вигоду одночасно від контактів із РФ і України, заробляти на обох проєктах, утримувати статус ключового партнера для повернення Росії у світову економіку та підтримувати російські амбіції щодо відновлення контролю в регіонах колишнього СРСР. Такий розвиток подій створює умови для конфлікту між російськими й китайськими інтересами.
Позиція Пекіна: рівноправність замість субординації
Ідея трилатеральної зустрічі США—КНР—РФ саме й спрямована на збереження поточного курсу та легітимацію американського посередництва. Для Китаю така схема абсолютно невигідна, особливо в контексті конкуренції зі США та дискусій про багатополярний світ.
Пекін не прийме роль американського «помічника». Логіка простої: або світ визнає силу КНР і просить її допомоги, або Китай беруть участь на рівних правах, або он взагалі не бере участі. Саме тому можливість змістовної розмови про Україну між Сі Цзіньпіном, Дональдом Трампом та Володимиром Путіним мала. Натомість Пекін розраховує на те, що американський посередник знову зазнає невдачі, що відкриє шлях до нових рамок переговорів.
- Китай пропонує залучення всіх зацікавлених сторін
- США намагаються утримати монопольне посередництво
- Росія орієнтується на свої геополітичні амбіції
Європа як ключова ланка китайської стратегії
Цікаво, що Пекін позиціонує себе як умовний партнер держав ЄС. Для Китаю вигідно, щоб ініціатива трансформації переговорних рамок йшла саме від Європи. Така ситуація дозволить Пекіну приєднатися за запрошенням з Брюсселя, що створить образ не агресивного гравця, а держави, залученої до процесу європейськими партнерами. Китайська дипломатія проводила активну підготовчу роботу впродовж 2026 року, значно інтенсифікувавши контакти як з ЄС у цілому, так і з окремими європейськими країнами.
Якби трансформація рамок відбувалась винятково в діалозі США—КНР, вона стала б частиною механізму конкуренції двох наддержав. Це несло б ризики для України, оскільки питання про конфлікт розглядатимуть крізь призму американо-китайських інтересів. Крім того, США активно розвивають відносини з Росією, тому за наявності двох посередників Пекіну може відвестись роль того, хто чинить тиск на Москву. Це лише полегшує Трампу реалізацію ідеї грати Росію проти Китаю.
Іран як альтернативна тема
Втім, трилатеральна зустріч може все ж відбутися, але обговорюватимуть там не Україну, а Іран. Трампу потрібна «історія перемоги», а питання ядерної програми Ісламської республіки став менш гострим після зниження американських вимог. Основна проблема — це збагачений уран та його подальша доля. Іран не буде ні продавати, ні передавати його США. Китай? Вашингтон это сприйме як поразку. Росія ж може стати цікавим варіантом, оскільки має досвід переробки таких матеріалів за американськими контрактами.
Для України це створює додаткові ризики. Москва може спробувати «продати» свої послуги щодо іранського питання в обмін на поступки щодо українського конфлікту. З США така схема можлива, але Пекін задіятиме такий торг лише після того, як офіційно стане повноправним посередником.
Рекомендації для України
Київ повинен активніше готувати дипломатичний ґрунт. Туреччина може виступити посередником у контактах не лише з Росією, але й з Китаєм та державами глобального півдня. Розмова Зеленського з Ердоганом — позитивний крок. Однак критично важливі прямі контакти з Пекіном зі своїм власним баченням розвитку подій. Посередниками можуть виступити Туреччина і, можливо, Польща. Час для активної дипломатичної гри є, і Україна повинна його використати.
