Коли біль у ногах супроводжується онімінням, поколюванням та швидко наростаючою слабкістю, це може бути тривожним сигналом організму. У рідкісних випадках такі симптоми свідчать про синдром Гійєна-Барре — серйозне аутоімунне захворювання, яке потребує невідкладного медичного втручання.
Що таке синдром Гійєна-Барре і як він розвивається
Синдром Гійєна-Барре — це аутоімунне захворювання, при якому захисна система організму помилково починає атакувати власні периферичні нерви. Унаслідок цього порушується передача сигналів між нервовою системою та м’язами, людина поступово втрачає силу й чутливість у кінцівках.
Найчастіше ураження стосується мієлінової оболонки, яка захищає нервові волокна. За деяких різновидів синдрому пошкоджується безпосередньо аксон — нервове волокно. Через це імпульси передаються гірше, що призводить до оніміння, болю, слабкості, а за тяжкого перебігу — до паралічу.
Перші симптоми синдрому Гійєна-Барре
Першими ознаками захворювання часто стають зміни в нижніх кінцівках. Людина може відчувати незвичне поколювання у стопах, оніміння пальців ніг або ділянки щиколоток. Біль буває різним — пекучим, стріляючим, тупим чи схожим на спазми, часто сильніше турбує вночі.
Проте лише за болем у ногах визначити синдром неможливо. Більш показовою ознакою є м’язова слабкість, яка не минає, а стає дедалі відчутнішою. Спочатку це проявляється буденно: стає важче піднятися сходами, встати зі стільця або впевнено пройтися. Ноги гірше слухаються, хода змінюється.
За типового перебігу слабкість охоплює обидві ноги та рухається вище — до тулуба, а потім може зачепити руки. Саме тому її називають висхідною. Швидкість розвитку хвороби різниться: стан може погіршитися як за кілька годин чи днів, так і протягом кількох тижнів.
Як розрізнити синдром від звичайної втоми
Після довгої прогулянки або важкого тренування ноги також можуть боліти й здаватися слабкими, але зазвичай причина такого стану зрозуміла, а після відпочинку самопочуття поліпшується.
Інша ситуація — коли слабкість без очевидної причини наростає, одночасно з’являється в обох ногах і супроводжується порушеннями чутливості. Особливо тривожно, якщо стан змінюється настільки швидко, що людині, яка нещодавно нормально ходила, вже потрібна допомога, щоб підвестися чи скористатися сходами. Такі прояви можливі й за інших захворювань, тому діагноз встановлюють не лише за симптомами.
Проте через здатність синдрому Гійєна-Барре швидко прогресувати чекати кілька днів у надії на самостійне покращення за наростання слабкості не варто.
Причини розвитку захворювання
Причина, через яку у конкретної людини виникає синдром Гійєна-Барре, достеменно невідома. Водночас у багатьох пацієнтів незадовго до появи неврологічних проявів була інфекція:
- респіраторні захворювання
- шлунково-кишкові інфекції з блюванням і діареєю
- бактеріальна інфекція Campylobacter jejuni
- грип, цитомегаловірус, віруси Епштейна-Барр і Зіка
- коронавірус
Імовірний механізм полягає в тому, що після боротьби зі збудником імунна система помилково спрямовує реакцію проти компонентів власних нервів. Рідше хвороба виникає після хірургічного втручання або іншого значного фізичного навантаження на організм.
Водночас перенесена застуда, кишкова інфекція чи біль у ногах після хвороби ще не означають, що розвинувся синдром Гійєна-Барре. Інфекції трапляються надзвичайно часто, а сам синдром є рідкісним.
Як синдром прогресує
У різних людей хвороба перебігає неоднаково. В одних вона проявляється порівняно легкою слабкістю та поколюванням, в інших за короткий час може призвести до значного обмеження рухів.
У міру розвитку синдрому порушення чутливості можуть з’явитися в пальцях рук і зап’ястях. Людині може бути складніше ходити, вона може падати або мати труднощі зі звичними рухами. Можливі біль, судоми та слабкість м’язів обличчя.
Якщо процес зачіпає м’язи рота та горла, виникають проблеми з жуванням, мовленням і ковтанням. Можливі й двоїння в очах, порушення руху очей, зміни роботи сечового міхура та кишечника.
Синдром здатен впливати на вегетативну нервову систему, яка регулює процеси без свідомого контролю людини. Тоді можливі різкі зміни артеріального тиску, прискорення чи сповільнення серцебиття, порушення його ритму, запаморочення або непритомність.
Найсерйозніші наслідки виникають, якщо слабкість доходить до м’язів дихання. Людині може стати важко самостійно дихати, а в окремих випадках виникає необхідність у тимчасовій штучній вентиляції легень. Саме через цей ризик пацієнти потребують лікування в лікарні та постійного спостереження.
Діагностика синдрому Гійєна-Барре
На початку синдром можна сплутати з іншими станами, оскільки біль, оніміння та м’язова слабкість не є специфічними лише для нього. Під час діагностики лікарі оцінюють не тільки скарги, а й послідовність їхнього виникнення та швидкість прогресування.
Під час неврологічного огляду перевіряють м’язову силу, координацію, чутливість і рефлекси. Для синдрому характерне зниження або зникнення глибоких сухожильних рефлексів, зокрема колінного.
Додатково можуть дослідити спинномозкову рідину, яку отримують за допомогою люмбальної пункції. Однією з ознак, яка допомагає підтвердити діагноз, є підвищений рівень білка. Щоб оцінити стан нервів і м’язів, застосовують електроміографію та дослідження нервової провідності. За потреби проводять МРТ для виключення інших причин симптомів.
Лікування синдрому Гійєна-Барре
Специфічного препарату, який міг би безпосередньо повернути перебіг захворювання назад, немає. Водночас існують методи імунотерапії, які допомагають послабити атаку імунної системи на нерви та прискорити відновлення.
Один із них — плазмаферез, під час якого відокремлюють рідку частину крові, а клітини повертають пацієнтові. Таким чином намагаються знизити кількість антитіл, причетних до пошкодження нервів.
Другий варіант — внутрішньовенне введення імуноглобуліну від здорових донорів. У високих дозах він може перешкоджати дії антитіл, які атакують нервову систему. Обидва методи мають подібну ефективність.
Допомога також залежить від стану конкретного пацієнта. Можуть застосовувати знеболювальні засоби, заміщення рідини та за необхідності антикоагулянтну терапію. Якщо людина не може нормально дихати, використовують штучну вентиляцію легень, а за порушень ковтання забезпечують надходження необхідної кількості рідини й поживних речовин.
Процес відновлення і реабілітація
Найактивніше симптоми зазвичай наростають у перші тижні. Після досягнення піку може настати період, коли стан суттєво не змінюється, а вже потім починається поступове відновлення. Цей процес може тривати від шести місяців до року, але іноді для відновлення необхідно кілька років.
Більшість пацієнтів зрештою повертають здатність самостійно ходити. До цього їм можуть тимчасово знадобитися ходунки, тростина, крісло колісне або інші засоби підтримки.
Реабілітація передбачає фізичну терапію для відновлення сили та рухливості. Якщо постраждали м’язи обличчя, рота чи горла, може знадобитися допомога з відновленням мовлення та ковтання. Ерготерапія допомагає знову опановувати повсякденні дії.
Навіть після основного відновлення іноді залишаються слабкість, біль, оніміння та втомлюваність. Через це повертатися до звичних фізичних навантажень рекомендують поступово.
Коли слід звертатися по допомогу
Швидке наростання слабкості в обох ногах, особливо якщо вона поширюється вище та вже заважає ходити, потребує термінового звернення по медичну допомогу. Невідкладна допомога необхідна, якщо до цього додаються:
- проблеми з диханням або ковтанням
- непритомність
- швидке посилення паралічу
- серйозні порушення серцевого ритму
- значні коливання артеріального тиску
